З Україною в серці

Загальнонаціональна хвилина мовчання за загиблими внаслідок збройної агресії

 рф проти України

Добрий вечір, я з України,

Із тієї, друзі, країни,

Де ще вчора ми горя не знали,

Говорили, сміялись, кохали,

Укладали малечу до ліжка,

Приміряли плаття й босоніжки,

Бо вже скоро весна, а там літо,

Море, сонце, гори і квіти.

Ось-ось з вирію ждали лелеку,

В мріях так забігали далеко.

Дітям на ніч казку читали,

ЗНО й випускного чекали ..

Добрий вечір, я з України,

Із тієї, що ворог в руїни

Перетворює місто за містом,

Наче там, на росії, їм тісно.

Із тієї, в метро де малеча

Тулить голову мамі на плечі,

Щоб під вибухи якось заснути,

Щоб тих вибухів тільки не чути.

Із тієї, в лікарню, де діти,

Стали бомби із неба летіти.

Із тієї, де скоро лелеки,

Із країн повернувшись далеких

Не побачать гнізда на хатині,

Бо нема ні гнізда, ні хатини,

Із тієї, де плаче дитина

Бо сирена гуде щохвилини,

Із тієї, в руїнах де школа

У осколках ракети довкола ..

Добрий вечір, я з України,

Із тієї, де рвуть джавеліни,

Із тієї, ворожі де танки

Палахтять у вогні на світанку,

Із тієї, де діти за матір,

Із тієї, де брат йде за брата,

Із тієї, де батько за сина

І за щастя своєї родини,

Із тієї, де йдуть воювати

Бо не можна усе це віддавати!

Із тієї, вдягають де берці,

Із тієї, де з вірою в серці

Захищають своє, таке рідне,

Щоб було воно славне і гідне!

Із тієї де вишня розквітне

Із тієї, де знов буде літо…

Із тієї, що встане з руїни!

Добрий вечір, я з України…

Нажаль автора не знаю та вірш

чудовий

Навіть коли болить — Живи! Іноді серце мовчить так голосно, що хочеться затулити вуха. Світ іде далі, а ти ніби залишаєшся позаду — зі своїм болем, розчаруванням, втомою. Ніхто не помічає, що всередині щось обвалилось. А ти мусиш усміхатись, ніби нічого не сталося. Буває, здається, що більше не піднімешся. Що все розсипалося, як розбита чашка — і вже не склеїти. Але саме в цей момент у тобі народжується тиша, у якій з’являється сила. Вона не гучна. Не героїчна. Вона ніжна, як дотик. Міцна, як сльоза, що не скотилася. Життя не питає, коли ти готовий. Воно просто тече. І разом з ним — дні, втрати, зустрічі, прощання. Хтось іде назавжди. Хтось приходить, коли вже не чекаєш. Але кожна людина, кожен погляд, кожне слово залишає в тобі відбиток. І ти вже не той, ким був учора.

 Навіть коли розбите — твоє серце б’ється. І поки воно стукає, ти можеш дихати. Можеш жити. Не для когось. Для себе. Навчись берегти себе, як щось крихке, але цінне. Як дитину в собі, що хоче вірити, любити, сміятись, навіть якщо світ не завжди лагідний.

   Життя не обіцяє легкості. Але воно дарує моменти, заради яких варто йти далі. Варто знову вдихнути, знову встати, знову подивитися в небо. Навіть коли болить.

    Бо жити — це теж  Любов.

  

               МИКОЛА САВЧЕНКО