Урок 37 Глиняні прості і змішані розчинові суміші.
Перевага глиняних розчинів у тому, що вони мають низьку вартість. Недоліками цього розчину є низька міцність і слабка водостійкість. Тому їх застосовують у сухих другорядних приміщеннях і для штукатурення пічок. Перед приготуванням глиняного розчину глину розмочують. Як заповнювач, крім піску, застосовують солом'яну січку, деревну тирсу, полову, стружку тощо. Ці заповнювачі надають глиняному розчину в'язкості і міцності. У таблиці подані склади нормальних глиняних розчинів залежно від жирності глиняного тіста і його середньої щільності.
Таблиця . Склад нормальних глиняних розчинів
Ступінь жирності глини | Об'ємна маса глиняного тіста, кг/м3 | Склад розчину (за об'ємом) |
Жирна з наявністю піску до 5% | 1300... 1400 | 1:5 |
Середня (нормальна) з наявністю піску до 16% | 1450...1500 | 1:4 |
Пісна (суглинок) з наявністю піску до 30% | 1500...1600 | 1:3 |
Для підвищення водостійкості глиняних розчинів до них додають вапняне молочко, цемент або бітумні в'яжучі (наприклад, 1:(0,05 : 0,1):(3 : 5)(глина : бітум : пісок). Приготовляють глиняний розчин вручну або в розчинобетонозмішувачах. Спочатку в змішувач подають воду, а потім глиняне молоко, приготовлене в іншій ємкості, бітумне в'яжуче і перемішують їх впродовж 3О...45 с. Після цього завантажують заповнювач і продовжують перемішувати масу ще не менше 1 хв. Якщо бітум надійшов у твердому стані, то його спочатку варять, а потім змішують з глиною і приготовляють емульсію. Глиняні і глиняно-вапняні розчини придатні для використання впродовж 2...З діб.
Штукатурка
з кізяка?
Так,
саме так. І це зовсім не жарт.
Колись
у селі для ремонту хати багато чого брали буквально з-під ніг. Глина, пісок,
солома… і коров’ячий кізяк. А тепер найцікавіше — як із цього робили
штукатурку. Спочатку готували глину. Її замочували водою, добре вимішували й
давали постояти, щоб вона рівномірно наситилася вологою. Окремо готували кізяк.
Найкраще використовували добре перепрілий конячий гній. Його розмочували,
розминали й перемішували з глиною. Свіжий гній для такої роботи був далеко не
найкращим варіантом. Далі додавали пісок. Точна пропорція залежала від самої
глини — жирна вона чи пісна. Тут уже починалася справжня майстерність: суміш
мала бути пластичною, добре триматися на стіні й після висихання давати мінімум
тріщин.
Перший,
стартовий шар
Стіни перед роботою змочували. Перший шар
робили грубішим. У суміш часто додавали січену солому, полову або інше рослинне
волокно. Цей шар мав добре зчепитися зі стіною та створити основу для наступних
шарів. Його наносили нерівномірно, залишаючи шорстку поверхню. Саме ця
шорсткість допомагала наступному шару триматися.
Другий шар Коли основа
підсихала, наносили вирівнювальний шар.Тут суміш робили дрібнішою — глина,
пісок і невелика кількість підготовленого кізяка. Поверхню вже старалися
вирівняти, прибираючи великі нерівності.
І
от тут починається найцікавіше.
Фінішний
шар
Для
фінішу брали добре просіяну глину та дрібний пісок. Суміш робили значно
пластичнішою й одноріднішою.
Фінішний
шар наносили тонко та ретельно загладжували. Після висихання стіну традиційно
білили вапном або крейдяним розчином. І виходила та сама стара українська хата
— тепла, дихаюча, з товстими глиняними стінами та характерною гладкою білою
поверхнею.
А
тепер головне.
Кізяк
у цій технології використовували не замість глини, а як органічну добавку.
Волокнисті частинки допомагали суміші працювати зі стіною та зменшували
утворення тріщин. Тобто наші діди просто брали доступні природні матеріали й
правильно їх поєднували.Без лабораторій.
Без
мішків готових сумішей.Без сучасних добавок. Зате з досвідом, який передавався
від батька до сина. Ось така вона — стара українська технологія. І чим більше
про неї дізнаєшся, тим більше розумієш: у старій хаті випадкових речей було
дуже мало. (Матеріал з Інтернету)


Коментарі
Дописати коментар