Урок 28 Вимоги до матеріалів для заповнення швів

Навчальний модуль ЛП-3(2-3).1.    Підготовчі роботи   

Компетентність    ЛП-3(2-3).1. 2  Приготування розчинів                                      

Урок 28 Вимоги до матеріалів для заповнення швів

 Суміші для заповнення швів між плитками при облицюванні є полімермінеральними системами, що містять мінеральні в'яжучі, наповнювачі та армувальні добавки, а також добавки, які підвищують адгезійні і деформаційні характеристики розчинів (модуль пружності), знижують усадку.

Суміші для заповнення швів між плитками, згідно з ДБН В.2.6-22-2001, мають:

·        разом з облицювальною плиткою надавати поверхні потрібної архітектурно-естетичної якості;

·        захищати конструкцію від проникнення вологи;

·        бути стійкими до атмосферних, усадкових або механічних впливів;

·        швидко тужавіти в процесі тверднення;

·        мати морозостійкість не менше 50 циклів;

·        виявляти стираність для груп 32 і 33 не більш як 0,7 г/см2 усадку не більш як 2 мм/м;

·        мати міцність зчеплення з основою не менш як 0,5 МПа.

Затиральні суміші застосовуються для заповнення швів настінних і підлогових облицювальних матеріалів. Крім ряду вимог, даний вид СБС повинен володіти рядом спеціальних властивостей, до яких відносяться: колір, легкообробність, водостійкість, тріщиностійкість і твердість.

 Під час проведенні облицювальних операцій процес затирання виконує такі функції:

-          заповнення швів (зазорів) між плитками;

-          компенсація усадкових деформацій;

-          запобігання сколюванню кутів плиток у процесі експлуатації;

-          надання облицювальній поверхні естетичного вигляду.

Залежно від розмірів плиток ширина швів може становити: для малих плиток – від 5×5–15×15 см до 2–6 мм, для великих – від 20×20 см і більше (10– 15 мм).

Основні вимоги до властивостей затиральних сумішей в нормативних документах стосуються:

-          максимальної крупності заповнювача;

-          терміну придатності розчинової суміші;

-          водоутримуючої здатності;

-          міцності при стисненні, розтягу при згинанні, зчеплення з основою;

-          водопоглинання;

-          морозостійкості;

-          стиранності.

Доцільним вважається оцінювання кольору, легкості обробки, тріщино- і водостійкості, твердості та гідрофобності поверхні.

Рецептура затирочних сумішей призначається з урахуванням необхідної товщини швів, кольору й умов експлуатації (повітряно-сухі, вологі і зовнішні). В якості в'яжучого компонента зазвичай використовується швидкотверднучі і високоміцні, в т.ч. глиноземисті, а також білі цементи. В якості заповнювачів служать кварцові піски, вапняк, мармур, що має відповідні розміри частинок: для товстих швів – 0,6–0,8 мм, для тонких – 0,1 мм. Перед використанням кольорових затирок до їх складу вводяться луго- і світлостійкі пігменти. Використовуються добавки, які виконують відповідні функції, а саме: РПП, реологічні та водоутримуючі, гідрофобізатори, полімерні волокна тощо

Відповідно до стандарту, суміші поділяються на дві групи: 
CG — суміші на основі цементу і 
RG — суміші на основі смол. 
Група CG сама по собі поділяється на два
класи — клас 1 і клас 2. 
Клас CG2 має на увазі відповідність більш жорстким вимогам. Додатково маркування супроводжується буквеними символами, що конкретизують, які саме додатковівластивості має матеріал: 
W — підвищені водовідштовхувальні властивості, 
А — підвищена міцність на стирання.